Тарасова  доля

Садок вишневий коло хати…

Ой, любо-любо в ньому гратись!

Як добре й тепло на душі,

Зникають геть незгоди всі.

Не буде довго так тривати:

Матуся вмре, за нею тато,

Лишать Тараса сиротою,

І він не знатиме покою.

І доля буде невблаганна:

Малим робитиме на пана;

В роки навчання неспокійні

Страждатиме за Україну;

В строю солдатом шикуватись;

Таємно від усіх ховатись;  

І… знов творити, малювати,

Писати знов і знов писати!

Створить скарбницю,

Скарб зібрати і зберегти,

І відстояти...

Зуміє все!

А зараз грайся.

Всміхайся світові,

Всміхайся!!!

Суганяка Олена, 10 клас

Вишивала  я  свої  думки…

Я – українка! І твої, Тарасе, думи

У серці я навіки збережу.

Перлини-вірші я у світ нестиму,

Своїм нащадкам їх перекажу.

Життя твоє, Тарасе, молоде

У мене на сорочці розіслалось.

На ній і радість, і печаль

В одне неткане полотно зіткалось.

Боровся ти, страждав за Україну,

Та все ж надії так і не збулись.

А мрії твої кращі й сподівання

В життя країни втіляться колись.

Я вишила сорочку, квітнуть  на ній маки,

У світ незнаний гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя в ріднім краї я знайду.

Я одягну на себе вишиванку,

Вона – прийдешнього й майбутнього зоря.

Зі мною завжди мудре слово Батька.

Я пам’ятатиму завіти Кобзаря!

Шкуропат Анастасія, 10 клас

Слово  до  сучасника

Немає жодного  українця, який би не знав імені Шевченка, не міг процитувати кількох  шевченківських рядків. Його  ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбничці світової культури. Тарас Шевченко – це  символ чесності, правди, безстрашності, великої любові до людини.

Чи мислима українська культура без славетного імені Тараса Григоровича Шевченка? Чи мислима світова культура без  видатного українського сина і поета?

 Вся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята ненавистю до ворогів народу. Поезію Шевченка знають та люблять усі народи.  Поет, який віддавав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України, виражав прагнення і сподівання всіх народів світу.

Давно перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета – Тараса Шевченка, але світлий образ великого Кобзаря – безсмертний, а творчість геніального сина України – вічна, тому що вона пройнята подихом життя, биттям палкого серця.

 Україна – це Тарас Шевченко, Тарас Шевченко – це Україна. Все життя Тарас Григорович боровся і страждав за Україну, за волю, честь, гідність, правду.    

Пам’ятаймо великого Кобзаря, він – вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу.

                                                                             Шкуропат  Анастасія, 10 клас   

         Сонячний вогонь

Казка

Жили-були в одній  невеликій мальовничій державі вільні люди.  Молоді юнаки були працьовиті, дівчата красиві, діти розумні, старі люди мудрі. Всі вони вміли і свою гідність відстояти, і власну родину захистити.

Щодня сходило сонце, всі люди вклонялися йому, дякували за тепло.  Сонце вирішило, що  гарним дарунком для  вільних людей буде  вогонь. Не той вогонь, що спалює все довкола, а той, що не дає змерзнути, що годує, що розказує казки малятам, що допомагає знайти шлях у темряві. Маленька часточка цього вогню віднайшла свій куточок у кожному людському серці.

Люди берегли той вогник, не давали йому згаснути,  передавали його з покоління в покоління  через мелодійну мову,  красиві пісні, чарівні казки.              Багато хто заздрив тому народу. Недруги  приходили забрати землю, поневолити людей, але  держава  була непереможною. Довго ніхто не міг зрозуміти,  в чому сила народу. Але все ж таки дізналися вороги про чарівний  вогонь, що живе в кожній оселі, та й вирішили  погасити його навіки.

Об’єдналися злі чарівники та чорні маги й … пролунали слова страшного прокляття. Піднялася буря, вітер розвіяв їх над  землею. Зневіра поселилася в душах людей. Їх серця були порожні та холодні, вони .стали злими, жорстокими. Не подіяли злі чари лише на тих, хто справді вірив у силу сонячного  вогню.  

Державу почали населяти чужинці. Люди. які раніше тут жили, вже не були вільними.. Вони хилилися перед тими,  хто їх поневолив, ворогували між собою.

Ось так подіяло прокляття. Та знайшовся один, наймужніший, найхоробріший, хто  зберіг чарівний дарунок сонця, це був Тарас.  Він мав ніжну  і романтичну душу і дуже кохав дівчину - красуню Оксану.  Не міг юнак  сидіти та чекати склавши руки, коли його народ був у небезпеці. 

-         Я повинен виграти битву з чужинцями. Здобути волю  і врятувати народ! – так вирішив  хлопець.

Помолився Тарас Богові , попросив благословіння на праведну боротьбу. І став піднімати на повстання всіх,  хто зберіг вогонь у серці. Палкі слова його , як зерна, проростали в серцях  людей  прагненням звільнитися. 

Страшно стало  недругам, зрозуміли, що не здолати їм  вільний народ, не підкорити  державу. Кинулися помічі просити у магів, чарівників.

Відгукнулися троє найзліших та найпідступніших  магів:  Жовтий, Сірий та Чорний.

-         Не народився ще той, кого б ми боялися, - промовили вони, посміявшись над боягузами.

 Першим у боротьбу вступив  Жовтий маг.  Щоб  погасити в  серці  юнака сонячний вогонь,  він почав обдаровувати його  золотом-сріблом  та дорогим  камінням.

-         Ти будеш найбагатшим, зможеш володіти всім світом, -  багатообіцяюче нашіптував Жовтий маг.

-         Не потрібне мені багатство, не в ньому щастя, – впевнено відповів Тарас.

Відступив Жовтий маг розчаровано, не міг зрозуміти душу юнака. Чарівники почали  гніватися на  Тараса,  бо не змогли  згасити  сонячний вогонь, що   палав ще ясніше  у  щедрому серці хлопця.  Магів насторожувало те,  що  це полум’я могло повернути віру людям.

-         Не бувати цьому ніколи! – шипіли  маги.

До справи взявся  Сірий маг, він  міг позбавити волі будь-кого:

-         Ніхто не  зможе  протистояти мені!  Стане вмить Тарас  безвільним, байдужим, ніщо його не радуватиме!.

 Покликав Сірий маг своїх вірних слуг. З усього світу почали злазитися  залізні ланцюги,  міцні кайдани .  Накинулися вони на  Тараса, обвили його молоде тіло... Та не злякався  юнак їх, бо серце його було вільним і палав у ньому  чарівний вогонь. Зібрав  Тарас всю  силу  волі  і  розірвав ненависні пута!  Розлетілися кайдани й ланцюги на дрібні шматочки  і… зникли.  Розправив хлопець плечі, вдихнув вільного повітря і …усміхнувся.

Не вдалося  Сірому магу поневолити  народного героя. Безпорадно розвівши руками, схилив він голову перед сміливістю Тараса.  Тепер всі  чекали лише рішення  Чорного мага. Сили темряви підкорялися йому. Там, де він владарював, текли ріки сліз.  Цей хитрий маг уже мав план, адже прочитав думки Тараса. Дізнався чаклун, що юнак хоче якнайскоріше побачити  свою кохану,  і  вирішив діяти  інакше.

-         Відберу  у Тараса його кохану, без неї  хлопець не зможе  жити. Люди  - дивні істоти. Вони вважають, що без кохання не будуть щасливими. Більшої дурниці я не чув, та нам це лише на руку, -  радів Чорний маг і вже  подумки святкував перемогу.

Заховав  Чорний маг Оксану за сто миль, за тридев’ять земель,  у  крижаній темниці.  В ній було сиро та темно, немов у могилі.  Ні пташка сюди не долетить, ні звір не доскоче.

-         Якщо  протягом  трьох  днів  не врятує  тебе твій Тарас, ти помреш, а страшна злива загасить  чарівний вогонь. Тоді вже ніхто не допоможе вашій державі,  – промовив з насмішкою маг.

Злякалася дівчина, стала плакати.  Сльози падали на холодну підлогу одна за одною, але Оксана цього не помічала. І тут сталося диво – сльози дівчини перетворилися на перли. Вони заіскрили, бо вогник у серці Оксани не згас. Дівчина пригадала коханого, витерла сльози, зібрала перли у намисто і стала чекати.

Тим часом Тарас  дізнався про зникнення Оксани  і вирушив на пошуки. Довго він так ішов чи ні невідомо,   волосся його посивіло, спина похилилася, але серце було таким же юним і гарячим.

Аж ось і  темниця. Першою перешкодою стала для хлопця висока гора,  яку не можна було ні обійти, ні об’їхати.  Та ось сонце здійнялося високо -  і Тарас  угледів  на камені напис, який вказав правильний шлях. Підкорилася  зачарована гора, звільнила дорогу сміливцю. А з підніжжя гори вийшли бранці Жовтого мага.

-         Врятував ти нас, Тарасе, стань нашим поводирем, нашим батьком,  візьми  нас з собою,  - звернулися з проханням бранці.

-         Ходімо, браття, разом,  – відповів Тарас.

Дорога завела мандрівників  у  густі хащі, згодом вивела до бурхливого джерела, хвилі якого не могла здолати ще жодна людина. Вирішили друзі  відпочити. А коли  зорі  засвітили з  небес, хлопець зрозумів, що  треба будувати  міст. 

-         Собі переправу зладнаємо  і людям добро зробимо,  - міркував юнак.

     Цілий день  трудилися.  До  вечора міст був збудований.

-          Шлях далі буде ще небезпечнішим. Може, ви , браття, повернулися б додому?  - хвилювався  Тарас.

-         Ні, ми тебе не залишимо. Врятуємо Оксану разом, - відповіли  ті.

Ступивши  на інший берег,  мандрівники зустріли там бранців Сірого мага .  

-         Побудувавши міст, ти звільнив нас, Тарасе. Стань  нашим батьком,  візьми з собою,  - звернулися вони  з проханням.

-         Ходімо, браття, разом. – відповів Тарас.

Все ближче й ближче наближався Тарас  до коханої, і ось нарешті  побачив темницю.  Охороняла  її довга, набрякла змія, яка щомиті витягувала свій роздвоєний язик та тихо шипіла… Ось ця перешкода стала для Тараса справжнім випробуванням. Вбити змію він не міг, не хотів брати  гріх на  душу. Знесилів   юнак , бо з кожним кроком ставав все старшим - такі сильні чари напустив на нього Чорний маг. Впав Тарас непритомний  на землю. Та друзі були поруч, а земля поділилась своїми соками і надала сили. Сльози  вдячності  котилися по щокам Тараса. В цей час  велетенська змія притулила свою пащеку до його щік і напилася щирих сліз. Утамувавши свою спрагу,  відповзла у нору та перетворилась на стару жінку. Дуже давно  Чорний маг її  зачарував.

 Тарас поспішив  до Оксани. Побачив її в темниці неживою, поцілував її холодні долоні,  взяв чарівні перли і заплакав гіркими сльозами.  І сталося незрозуміле: полилася  злива і   омила землю, а серця людей очистила.   Перли випали з рук Тараса і  розлетілися по всій землі,  повернувши вогонь у серця людей . Прокляття втратило свою силу! Ожила Оксана, пригорнула до себе  посивілого коханого. І  тут всі  побачили, що  їхній Батько – молодий юнак, мудрість та відвага якого перемогли злі чари.

З тих пір ніхто більше не наважувався підкорити вільну державу, а сонячний вогонь  ніколи не згасав у серцях її жителів.

І жили вони довго й щасливо, шануючи  правічні традиції свого народу.

Шкуропат Анастасія, 10 клас

                Велич і безсмертя великого генія 

Людина з великої букви. Геній – Шевченко. Весь народ знає та любить Тараса, співає його пісні, передає із уст в уста, як про живого, як про сучасника. Твори  Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні, щирі та великі почуття. Шевченко – це голос душі українського народу, його крик, сльози, стогін і, разом з тим, поклик гніву, які роками переносилися людьми. Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі в  безмежному та просторому небі української літератури.

Тож величайте Тараса Шевченка!

Несіть його твори через віки!

Не забувайте ніколи великого генія українського народу!!!

                                                                                    Курбанова Альбіна, 8 клас

Великий Тарас

Великим генієм пишається Вкраїна,

Тарас Шевченко - це ЛЮДИНА.

Величний спадок по собі лишив –

Він малював, писав, людей  любив.

Батька й матір рано Тарас втрачає.

Роки життя на панщині лишає.

В дитинстві тяжко в пана працював,

Та рідний край любив і завжди прославляв.

За слова правдиві пішов Тарас за ґрати.

У засланні забороняли вірші йому писати.

Та не здавався наш Кобзар в неволі –

Не підкорився царевій волі.

Твою складну, Тарасе, долю,

Гірке життя в тяжкій неволі –

Не забуде людство зроду,

Бо ти - душа великого народу!

У памʼяті моїй твій образ оживає,

І «Дума», й «Заповіт», як гімн, лунає.

За щиру віру, людську душу

Вклонитися Шевченкові я мушу!

Ковердюк Аліса, 8 клас

Подорож Шевченка

                                        (фантастичне    оповідання)

    Тоді були важкі часи, а писати вірші й малювати зовсім забороняли. А коли дізнавались, що хтось пише поезії – відразу саджали за грати або навіть страчували.

   Тарас ще з дитинства мав великий талант до письма й малювання, але рано залишився сиротою, і не міг жити так, як жили інші діти. Змалечку йому довелося працювати у пана. Писав він поезії на маленьких сірих папірцях, сховавшись у далекій   кімнаті.

   І  от віднайшлася на світі людина, яка поважала таких талановитих дітей, як Шевченко – це була королева Англії.

   Сам Шевченко чув про цю видатну персону і вважав   неможливим до неї дібратися. Зітхаючи, він продовжував тяжко працювати.

    Аж тут пан дізнався, що Тарас пише вірші і вирішив його вигнати та зганьбити на всю країну. Але знайшовся друг, який допоміг Шевченку уникнути ганьби. Саме за його допомогою Тарас відчув підтримку і зрозумів, що будь – яким чином потрібно потрапити до Англії. Не втрачаючи надії, він висловлював свої думки на папері.

     Та, нарешті, знайшлися цінителі його творчості, які допомогли  хлопчикові поїхати до Англії.

   Приїхавши  до країни , Шевченко  дізнався, що  тут проводиться конкурс «На кращу поезію ». Радісний Тарас поспішив  до   завітної мрії, але вартові його туди не пропустили.

   Тарас у розпачі повертався до старенької хатинки, яка була за містом,  його зупинив чоловік, з яким вже познайомився в Англії. І саме той незнайомець допоміг Шевченкові потрапити  на конкурс.

    Гарною звісткою стало для Тараса Шевченка те, що суддею була сама королева Англії. Почувши пречудовий вірш, королева оцінила старання поета і допомогла йому отримати «Гран – Прі», адже Тарасові твори були дійсно неперевершені!

     Королева тимчасово дала притулок юному творцеві і допомогала йому прославляти рідний край – його вірші надрукували у місцевих виданнях! Але недовго він перебував у Англії, бо дуже сумував за рідним краєм.

   Шевченко вернувся в Україну. З того часу його стали  шанувати  як гарного й талановитого поета та художника. А завдяки візиту в Англію, Тарас став поважним  та  знаменитим в усьому світі!

   Помер Т.Г. Шевченко дуже давно, в цьому році будемо вшановувати 200 років з дня народження. Але живе у душі кожного українця пам'ять про нього. І житиме до тих пір, поки читатимуть та вчитимуть його творіння, а це буде вічно…

       Ковердюк Аліса, 8 клас

Слово      про    Шевченка

                                                                (нарис)

Творчість Т. Г. Шевченка   близька та дорога кожному українцеві. Вперше ми знайомимось з його творами ще в дитинстві, а потім не полишаємо їх все життя. Великий поет писав про те, без чого не можна уявити людське існування: волю, патріотизм, дружбу, віру, любов та вірність. Можливо, саме тому  важко назвати якийсь улюблений твір, бо кожний по – своєму  відвертий, щирий, невмирущий.

Т. Г. Шевченко  віршами, які називав «думами», «думками» ,підтримував словом  українців  та нагадував про славні традиції козацької вольниці. Він вболівав за тих, кого доля не милувала, і сподівався, що «найдеться дівоче серце, карі очі, що  заплачуть на ці думи», тоді він буде щасливим. Поет посилає на захист скривджених, на славу неньки України своє палке слово: «В Україну ідіть, діти, в нашу Україну». Разом з тим ми бачимо велику силу духу Т. Г. Шевченка, патріотизм, волю до життя,  які   допомагають йому вижити на чужині.

Твори письменника є великою цінністю для нашого народу. Їх люди читають  вже не одну сотню літ.

Схиляю голову перед мужністю, відданістю, талановитістю Великого Кобзаря; читаю його твори, вчу напам’ять натхненно  рядки його поезій та сама складаю вірші про Т. Г. Шевченка, 200 – річчя з дня народження якого ми будемо відзначати  9 березня.

Альонова Анна, 8 клас

Т.Г.Шевченко

Він  борцем  за волю   був,

Славу народного заступника здобув.

Серед нас Шевченко й досі живе ,

Бо він – сумління, Вкраїно, твоє.

Юнацькі роки у Тараса -  нещасні,

Та талант розгледіли у ньому вчасно.

Коротке та тяжке було  усе  життя -

Від початку   й до самого  кінця.

Багато  Шевченко  лиха  пережив,

Малим лишився  він  без батьків.

Помер Тарас   далеко  , на чужині,

Та поховали в Каневі , на  Україні.

Картини й вірші у митця правдиві-

Про  долю людську, дні  мрійливі.

Творіння  його  у   віки  пішли

І читача в усьому світі здобули.

Читають у  кожнім  домі книги  Шевченка,

У спадок «Кобзаря» дарує  дітям ненька.

Тараса Григоровича  українці знають

І пам’ять свято  шанують, зберігають.

Шануйте, сучасники, пам’ять про Кобзаря

Так , як шаную її  я!                                                              

                                                                      Альонова    Анна,  8  клас

Про долю Шевченка

Народився Тарас у сім’ї кріпаків,

Рано залишився він без батьків,

Мав схильність до малювання,

Тож  відправив пан козачка на навчання.

Зустрів він друзів – земляків:

Задумались у  Петербурзі митці…

Змогли  повернути Тарасову долю –

Отримав Шевченко омріяну волю!

Тяжко  йшов  життям  по світу,

Палко взявся  здобувати  освіту.

Натхненно  став писати вірші,

Дивувались  його  таланту    товариші.

Про Кобзареву  тяжку  долю

Знає  в  Україні   кожна  верба  і  тополя.

Боровся він за рідний край,

Бо   Україна   в  мріях  -  рай!

Йдемо  життєвими  шляхами,

Крокуємо вже 200 літ!

Шевченко живе й досі  поміж нами,

Виконуємо  Тараса   заповіт!                                            

Дика  Ірина, 8 клас

Думки Шевченка вічні

                                           Дивлюсь я на портрет:

Тарас Шевченко – видатний поет,

Віршів багато написав,

Бо  хист в  літературі  мав.

Народився він у  бідній родині,

Як він жив – згадуємо й нині.

Убога свита кріпацька  –

Осиротів Тарас зненацька.

 А сестри…сестри наймитували,

Чужі люди їх  ображали.

У найми пішов і хлопець раненько…

Як часто згадував він неньку?!

Життя  шмагало  долю  його,

Та ніколи не забував він краю свого.

Вправно вірші про життя писав,

Український народ  у  них прославляв.

Ніколи роду не цурався,

Для всіх і жив, і сподівався.

Для всіх він прагнув щастя, волі,

І кращої, ніж у нього, долі.

Боровся проти безглуздих указів -

Не слухав  царевих наказів.

За це часто Шевченка карали,

На чужі землі далеко засилали.

А Шевченко не корився, писав…

Українців він на борню підіймав.

І як справжній   -

Вболівав  за свій  народ.

Народ  український  він закликав,

Щоб той за волю повстав.

Думки й почуття нові виникали -

На папері рядками поезії лягали.

Народ повірив Шевченковому слову

І здобув для себе волю нову…

Дивлюсь    я  на   портрет:

Шевченко -  видатний   поет.

                     Лагановська  Олена, 11 клас

Кращий із синів

(акровірш)

Тяжким було його життя,

А, може, то було так треба.

Роки кріпацтва, заслання ,

А мрія – то як зірка з неба

Сіяє та Вкраїну прославля.

Шукав він волі та свободи,

Енергією рим запалював серця.

Відкрив Україну для усього світу,

Чарівну, сильну, вольову,

Емоцій сповнену, живу.

Ніколи не чекав від світу нагороди

Кобзар Шевченко – вірний син народу,

Один із тисяч, кращий із синів.

Фурт  Катерина, 6 клас